Звичайно, ніякого сенсаційного результату переговорів Байдена з Путіним очікувати було не варто. По суті, все важливе сказали за час, що пройшов з моменту посиленої концентрації військ РФ-ії на нашому кордоні. Зафіксували, що реакція буде, вона буде сильною -- колективний Захід нарешті консолідувався і готовий діяти не тільки реактивно, а й проактивно. Чому саме так, і чому саме зараз? Спробую пояснити.
Питання зараз не тільки в Україні. Можливо навіть не стільки. Бо Україна важлива для майбутнього Європи, а ми можемо наявно спостерігати, що старенька справді втомилась і ледь спроможна на самозахист. Не те, щоб перейматись долею України. Але...
За реакцією колективного Заходу пильно спостерігають зацікавлені очі в Тегерані і Пекіні. Опозиція в США не втомлюється критикувати адміністрацію Байдена за неспроможність стримувати ядерну програму Ірану та бодай щось протиставити нарощуванню військової міці Китаю в Індійсько-Тихоокеанському регіоні.
До речі, питання Тегерану обговорювалось на віртуальній зустрічі двох стариганів і ще невідомо, що саме тривожило Джо більше -- ядерна програма Ірану, чи ескалація на кордоні України. Я вважаю, тут неможливо щось виділити, бо всі три означенні питання складають один ланцюг, а тому пов'язані нерозривно.
Україна, як я вже написав -- це перш за все доля Європи. Іранське ж питання ставить під загрозу вплив насамперед США та їх любих друзів -- ВБ на Близькому Сході. Бо ядерна програма може зробити Тегеран центральним гравцем в регіоні, що ставить союзників Штатів, в першу чергу, звичайно, Ізраїль, перед лицем виживання. А є ще Саудівська Аравія, сунітський Ірак. Спалахнути може так, що наші проблеми здаватимуться квіточками і залишаться тільки нашими. Ну, можливо, ще поляків з прибалтами.
Китайців на зустрічі не чіпали, наскільки відомо з релізів, та й який сенс з васалом обговорювати сеньйора?
Пекін також цілеспрямовано підриває вплив США і ВБ в Південно-Східній Азії. Зрештою, постає ключове питання, чи зможе Америка продовжувати надавати гарантії безпеки Японії, а ВБ зберегти свої позиції в регіоні. З якого британці стало відступають протягом десятиліть, виконуючи так звану Декларацію по деколонізації, прийняту ООН в 1960 році. Намагання зберегти економіко-політичний вплив без постійної присутності військових контингентів, як бачимо, зрештою наштовхнулись на значно зрослі економічні та воєнні можливості Китаю (саме тому авіаносці набули такої ваги в розвинених країнах, ставши фактично плавучими військовими базами).
Окрім Китаю, там достатньо локальних гравців, які вносять додаткові фактори невизначеності і напруги. Чого варті тільки Індія з Пакистаном. А головне, певно надихнувшись діями РФ-ії в Криму, Китай відверто вже заявляє, що не виключає силового вирішення "тайваньского питання". На самому початку 2019 року Сі Цзіньпін в своєму виступі якось буденно закликав населення Тайваню бути готовим до майбутнього об’єднання з КНР. Але саме США через “Закон про відносини з Тайванем” має зобов’язання перед тим у випадку загрози його безпеці.
В контексті вищенаписаного, формується чітке розуміння тієї ролі, яку наразі відіграє Україна на глобальній політичній мапі. Якщо колективний Захід мляво прореагує на вибрики кремля, як він зробив у 2014 році, це напевно спричинить ефект доміно з погано передбачуваними наслідками. Очевидно одне, у такому випадку розвинені країни західних демократій, так званий вільний світ, суттєво втратить у своєму лідерстві та перестане грати першу скрипку в політиці, економіці, а згодом поступово і в науковій та культурній сферах. Саме тому цього разу кремль не буде скептично ставитись до застережень США та союзників, бо там знають, що ставки гранично високі, і що наслідки для нього будуть не те, що відчутними, а руйнівними.
По суті і в сухому залишку моложавий господар кремля в цій ситуації відіграє роль "пробного шару" для Китаю, надаючи тому можливість перевірити реакцію Заходу на подібні загрози. Її ступінь, шляхи, рівень консолідації, тощо. Тобто кремль все більше втрачає політичну суб`єктність, перетворюючись на другорядну фігуру в геополітичних стосунках великих гравців.
