Наразі у вільний час маю можливість читати книгу Джорджа Фрідмана -- засновника відомої приватної розвідувально-аналітичної компанії "Статфорд" -- "Наступні 100 років: прогноз подій 21 сторіччя".
Впевнений, сам автор добре розумів, що до такого роду прогнозів не можна ставитись як до пророцтв, бо, ніяка, навіть ідеальна аналітика, не спроможна врахувати низки випадкових, непрогнозованих подій, що будуть накопичуватись протягом такого великого відтинку часу, і які можуть, і будуть, радикально міняти курс історії. І ніяка Теорія хаосу тут не допоможе, хоча, на мій погляд, деякі її здобутки було б корисно до історії застосувати. Але це так, супутні думки.
Та не цим цінна ця книга. Кому докладно цікаво чим саме, нехай читає сам, тим паче вона написана цікаво.
Я хочу загострити увагу лише на наступному.
Про неминучу спробу експансії рф-ії на захід на початку 2020 років, поразку і подальший розпад Фрідман писав ще тоді (книга вийшла в 2009 році). Але в якості першої "жертви" в його прогнозі виступає Польща, бо Україна на той час вже стало перебуває в орбіті свого агресивного сусіда. І його аналітика справді мала підтвердитись, бо, нагадаю, Януковича вибрали президентом в 2010, і далі по накатаній все мало статись, як передрікав Джордж. Але він не передбачив (і йому не можна за це дорікати) Революцію Гідності, яка була справді Чорним лебедем (хоча я й не люблю цей термін за його банальність, але користуюсь ним , бо він вже вкорінився в суспільній свідомості, і від цього нікуди не дітись) для тих історичних умов. І далі Польща, як стратегічний партнер США, стає центром тяжіння в Східній Європі, яка має потенціал до динамічного розвитку на фоні слабнучої Старої Європи і розпадаючоїся рф-ії.
Але реакція Германії і Франції на агресію рф-ії в прогнозі недооцінена, хоча, якщо згадати початок війни, на той час ця оцінка була доволі точною.
І тут ми переходимо до ще однієї проблеми, чи радше особливості, пов'язаної з такого роду прогнозами.
Це моє особиста теорія чи то спостереження. Такого роду прогнози часто виступають в ролі застереження, і сам факт їх існування впливає на об'єм і якість реалізації прогнозу, іноді взагалі відміняючи його. Тобто, поява прогнозу, його вихід в світ, можна розглядати в якості того самого лебедя, про якого всі так люблять говорити.
В політичних колах тих же Німеччини та Франції , звісно, знайомі з роботою Фрідмана і це, без сумнівів, впливало на їх подальшу оцінку ситуації і рішення, які приймались вже з урахуванням основ його праці.
Для прикладу можна згадати теорію Хартленду (Осьового регіону, Сердцевини) Хелфорда Джона Маккіндера, що суттєво вплинула на політику першої половини 20 сторіччя, а деякі експерти користуються цією концепцією до сих пір. Саме ця теорія була рушійною силою для просування німців на Схід, визначила пріорітетним рух саме в цьому напрямку, коли постало питання такого вибору, та загалом стала ідеологічною базою концепції здобуття "життєвого простору для німців" на Сході.
Стосовно Польщі, то наразі ми можемо спостерігати відверті прояви того, що можна назвати політичними ревнощами. Поляки, схоже, почали все відвертіше відчувати, що центр сили все більше зміщується від них в бік України, і це може призвести до того, що саме наша держава стане основною рушійною силою змін у Східній Європі. А цю роль поляки у своїй свідомості вже забронювали за собою і, звичайно, такий розвиток подій їм не подобається. Саме ця обставина, як на мене, пояснює відсутність адекватної реакції польського уряду на вже відверто злочинні дії своїх протестувальників на кордоні.
Думаю, це наша не остання суперечка с західним сусідом за лідерство у Східній Європі. Залишається тільки сподіватись, що нам обом вистачить розуму не перетворювати цю суперечку на масштабний конфлікт з непередбачуваними, або передбачувано поганими наслідками для обох.
