"Краще жахливий кінець, ніж жах без кінця". У. Черчіль.
Нарешті хоч трохи вгамувались пристрасті по американським виборам, тож з'явилась можливість рефлексувати на цю тему більш-менш продуктивно.
Власне, майже все, шо я хочу сказати цим дописом вміщує в собі епіграф. Але все ж давайте трохи деталізуємо.
1. Перемога демократів означала б для нас продовження політики напівмір -- фактично повільного піджарювання на малому вогні -- яка б вела до виснаження противника з одного боку, а з іншого не дозволяла ескалації в тій мірі, яка б могла призвести до непередбачуваних наслідків. І цю гру добре знають в кремлі, призвичаїлись до неї і навчились непогано грати, маючи з неї зиск. З огляду на те, що наші ресури -- в першу чергу, і в основному, людський -- значно поступаються рф-її, ця гра в результаті все одно приводить нас до столу переговорів. Але вже на гірших умовах. І, навіть беручи якись гіпотетичний найкращий з можливих для нас сценарій, все одно це буде піровою перемогою, бо сукупні втрати людського ресурсу і економічного потенціалу позбавлять нас суб'єктності та можливості розвитку на десятиріччя вперед, якщо не назавжди.
Саме тому Сунь Цзи писав: "...Тому я чув про успіх швидких військових походів, і не чув про успіх затяжних. Жодна з держав не отримала вигоди з довготривалої війни.Ті, хто недостатньо розуміють небезпеки війни, не можуть зрозуміти і вигоду від війни".
2. Тепер, що нам може дати перемога Трампа? Сподівання на значно більш швидку заморозку конфлікту. Це гарна новина. А погана в тому, що ця заморозка буде досягатись в більшій мірі за наш рахунок, як сторони в слабшій позиції (див. п.1).
Але кінцева лінія розмежування буде визначатись нашими збройними силами, та мистецтву нашої дипломатії. Її фактор тут надважливий, тому цьому аспекту варто приділити максимальну увагу.
Крім того, щоб розмовляти з неадекватом потрібен інший неадекват чи той, хто може цю неадекватність переконливо симулювати. Путін явно боїться Трампа, який не гірше за нього (а навіть краще -- всі одіозні заяви Дональда Фредовича тут тільки на руку) проектує назовні свою непередбачуваність. З огляду на дуже скромні можливості рф-ії порівняно з американськими, боїться небезпітставно. Ба більше, Трамп вже демонстрував готовність не тільки погрожувати, але й діяти і передбачити, коли його погрози пусті, а коли вагомі досить важко. І ніякий Китай кремлю тут не в поміч, бо диктатори дуже добре підтримують один одного, поки справи йдуть вгору, але, коли пахне смаленим, спішать зайняти в черзі місце , щоб першим закласти свого подільника і виторгувати кращі умови для себе. Тим паче, Китай не підписувався страждати заради рф-ії, там не рівне партнерство, що очевидно, і не сеньор заради васала, а навпаки. Хто де, ви і так розумієте -- я більш детально неодноразово писав про це в багатьох своїх дописах ще до великої війни. "Такий шлях", як то кажуть мандалорці.
Тому перемога Трампа означає можливість припинення гарячої фази війни якнайшвидше. Так, це далекий від ідеального сценарій, але найкращий із реальних. Бо далі за рахунок дипломатичних, політичних та економічних зусиль можна поступово "робити росію маленькою знову", тобто виправляти кардинальну помилку пострадянської епохи -- сліпу віру в демократизацію, я б сказав, нормалізацію росії, коли ігнорувались будь-які факти, що доводили небажання останньої ставати на цей шлях і відмовлятись від своїх імперських амбіцій і політики реваншизму. І при цьому не будуть гинути люди, і Україна не буде поступово перетворюватись у демографічну пустелю, де значна частина населення виїхала і не збирається повертатись, а у тих, хто залишився, забрали можливість нормального життя: з невід'ємним правом на безпеку, можливістю будувати плани, розвивати економіку, дітям нормально вчитися, зрештою батьку бути поруч зі своїми дітьми, чого я, наприклад, майже три роки позбавлений, і чого мені ніхто не поверне і т.д.
Тобто, істерику прихильників демократів в США я можу зрозуміти, а от чого не можу -- так це "плач Ярославни" на українських теренах. Та й взагалі, по-моєму, очевидно, що курс, яким рухався семимильними кроками розвинений Захід з обамо-меркелівських часів завів нашу цивілізацію в глухий кут і, як мінімум, варто відступити пару кроків назад, щоб зрозуміти, на якій розвилці ми повернули не туди, і що потрібно змінити, щоб продовжити рух вперед, поки це ще можливо.
