Важные нюансы в работе Совбеза ООН, о которых никто не говорит.

Очень много информационной пены. Все повторяют как попугаи (в том числе разного рода эксперты), что у РФ-ии есть право вето в Совбезе ООН, но нихто не хочет смотреть дальше. Хочу напомнить, что я написал в марте этого года и рекомендую внимательно почитать Устав ООН, главу V и подумать.

Суть в том, что сторона, являющаяся стороной спора, должна воздержаться от голосования. У кого нет времени, я здесь коротко изложил суть (см. п.3):

https://touchytough.blogspot.com/2018/03/blog-post_14.html

Илон Маск и какие конфликты могут ждать человечество в будущем.

  

   На фоне новости о том, что Маск решил сосредоточиться на проекте улучшения интерфейса взаимодействия человеческого мозга с компьютером, работой над которым займется компания «Neuralink». 

   Подумалось.

   Если в будущем случится конфликт, спровоцированный развитием технологий, то произойдет он не между человеком и машиной, как показано в «Терминаторе» Кэмерона (и что было бы слишком безнадежным делом для людей),  а, гораздо более вероятно, между кибернетическими организмами, КИБОРГАМИ – гибридом человека и машины, с человеческим, «аналоговым» мышлением (пускай даже с усовершенствованным, «апгрейднутым» мозгом) и собственно МАШИНАМИ, с решающим процессором в качестве мозга и «мышлением», работающем на алгоритмах, суть работы которых со временем человеку станет недоступна в гораздо большей степени, чем сегодня мы говорим про других своих собратьев «чужая душа потемки». При том, что в принципах работы собственного мозга секретов для человека почти не останется.

   Это может быть самый глубокий «мировоззренческий» конфликт за всю историю человечества, глубже всех религиозных конфликтов вместе взятых.

Вражаюча промова Захара Беркута з одноіменної повісті Франка.

  

Я вже давно майже не читаю суто художню літературу. Але, звісно, інколи роблю виключення. Так от, вирішив я перечитати "Захара Беркута" Франка. Тим більш, що коли в 2010 році я ходив на курси сценаристів на Одеській кіностудії ще тоді в мене виникло бажання написати сценарій для фільму. Бо екранізація 1971 року морально застаріла, а сучасність пропонує нові акценти. До цього не дійшло, але добре, що зараз цей проект реалізується іншими людьми, яким я бажаю успіху.

Та от, в книзі вражає промова старого Захара перед і на самому суді тухольської громади над княжим боярином Тугаром Вовком. В цій промові можна побачити майже все, що стосується сучасної України, її актуальність надзвичайна.

Кто не має часу або не хоче читати всю книгу, не полінуйтесь, уважно прочитайте зроблену мною скорочену версію цієї промови. Вона цього варта:

"— Я досі не говорив вам про се нічого,— говорив Захар дальше,— бо часи були

спокійні. Але сьогодні пора се зробити. Глядіть на нього, на се знамено наше! З одного здорового пня вироблений весь той суцільний ланцюг, сильний і немов замкнутий у собі, а прецінь свобідний в кождім поєдинчім колісці, готовий приняти всякі зв'язки.

Сей ланцюг — то наш руський рід, такий, який вийшов з рук добрих, творчих духів. Кожне колісце в тім ланцюзі — то одна громада, нерозривно, з самої природи зв'язана з усіма іншими, а проте свобідна сама в собі, немов замкнена сама в собі, живе своїм власним життям і вдоволяє свої потреби. Тілько така суцільність і свобода кождої поодинокої громади робить усю цілість суцільною й свобідною. Нехай тілько одно колісце трісне, розпадеться само в собі, то й цілий ланцюг розпадеться, одноцілий його зв'язок розірветься. От так і упадок вольних громадських порядків у одній громаді стає раною, котра приносить недугу, а то й заразу для цілого тіла нашої святої Русі. Горе громаді, котра добровільно станеться тою раною, котра не ужиє всіх сил і способів, щоб удержати себе при здоров'ю! Ліпше би було такій громаді щезнути з лиця землі, запастися в безодню!

   …

— Гляньте ще раз на се знамено! Кожде колісце його ланцюга сковане блискучими срібними оковами в гарні узори. Окови ті не обтяжають колісця, а додають йому оздоби й тривкості. Так само кожда громада має свої дорогоцінні установи і порядки, породжені потребами, упорядковані розумом мудрих батьків наших. Порядки ті святі, але не для того, що давні, що батьками нашими уладжені, тілько для того, що свобідні, що не в'яжуть нікого доброго в добрім діланню, а в'яжуть лиш злого, що хотів би шкодити громаді. Порядки ті не в'яжуть і громаду, а тілько додають їй сили і власти для охорони всього, що добре і хосенне, а для знищення всього, що зле і шкідне. Коли б не ті срібні окови, дерев'яні обручки легко могли би потріскати, і вся одноцілість ланцюга пропала би. Так само, якби не наші святі громадські установи, то й уся громада пропала би. Уважайте ж, чесна громадо! Злодійські руки простягаються, щоб обдерти ті срібні окови з нашого колісця, щоб ослабити і ногами потоптати наш громадський лад, при якім нам так добре жилося!

…

— Ось надходить боярин, котрий хвалиться, що з милости для нього князь

подарував йому наші землі, нашу свободу, нас самих. Бачте, як гордо виступає він у тім почуттю княжої милости, в тім почуттю, що він княжий слуга, що він раб! Нам не потрібно милости від боярина і ні за що ставати нам рабами — се причина, для чого він ненавидить нас і прозиває нас смердами. Але ми знаємо, що гордість його пуста і що правдиво свобідному чоловікові личить не гордість, а супокійна повага та розум.

Заховайте ж проти нього ту повагу і той розум, щоб не ми упокорили його, а сам він у

глибині свого сумління почув себе упокореним! Я скінчив.

…

— Ми закликали тебе, боярине, перед суд громадський, щоб, заким осудимо твої

поступки, вислухати твого слова. Яким правом і в якій цілі ти робиш кривду громаді?

— На суд громадський? — повторив, немов зачудуваний, Тугар Вовк, обертаючись лицем до Захара.— Я княжий слуга і боярин. Ніхто не має права судити мене, окрім князя і рівних мені бояр.

— Про се, боярине, чий ти слуга, ми не будемо з тобою сперечатися,— се нас нічого не обходить. А про твоє право поговоримо пізніше. Тепер тілько будь ласкав сказати нам: відкіля прийшов ти в наше село?

— Зі столичного княжого міста Галича.

— А хто велів тобі йти сюди?

— Мій і ваш пан, князь Данило Романович.

— Говори про себе, а не про нас, боярине! Ми вольні люди і не знаємо ніякого пана.

А чого ж велів тобі твій пан іти в наше село?

Лице боярина облилося червоною пасмугою злості при тих словах Захара. Хвилю він вагувався, чи відповідати дальше на його допитування, далі погамував свій невчасний порив.

— Він велів мені бути сторожем його земель і його підданих, воєводою й

начальником Тухольщини, і дав мені і моїм потомкам у вічне посідання тухольські землі в надгороду за мою вірну службу. Ось його грамота, його печать і підпис!

При тих словах боярин гордим рухом руки вийняв із-за широкого ремінного пояса княжу грамоту і підняв її вгору, показуючи громаді.

— Сховай свою грамоту, боярине,— сказав спокійно Захар,— ми не вміємо її читати, а печать твого князя для нас не закон. Радше сам ти скажи нам, хто се такий, той твій князь?

— Як то? — крикнув здивований боярин.— Ви не знаєте князя Данила?

— Ні, не знаємо ніякого князя.

— Володаря всіх земель, усіх осель і міст від Сяну аж до Дніпра, від Карпат аж до устя Буга?

— Ми не видали його ніколи, і у нас він не володар. Адже пастух, володар отари,

стереже її від вовка, гонить її в спеку полудня до холодного потока, а в холод ночі до теплої, безпечної кошари. А князь чи робить се зі своїми підвладними?

— Князь робить з ними ще більше,— відповів боярин.— Він дає їм мудрі права і

мудрих суддів, посилає їм своїх вірних слуг, аби боронили їх від ворога.

— Не по правді сказав ти се, боярине,— замітив строго Захар.— Бач, сонце на небі закрило своє ясне лице, щоб не слухати твоїх кривих слів! Мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших. Мудрих суддів княжих ми не видали досі і жили тихо, в згоді й ладі, судячись самі громадським розумом. Батьки наші здавна вчили нас: один чоловік — дурень, а громадський суд — справедливий суд. Без княжих воєвод жили наші батьки, жили й ми досі, і, як бачиш, хати наші не попустошені і діти наші не забрані до ворожої неволі.

— Так було досі, але відтепер не так буде.

— Як буде відтепер, сього ми не знаємо і ти, боярине, не знаєш. Одно ще тілько

скажи нам: твій князь чи справедливий чоловік?

— Весь світ знає і подивляє його справедливість.

— То він, певно, і тебе вислав, щоб ти в наших горах насаджував справедливість?

Боярин змішався сим простим питанням, але по хвилевім вагованню сказав:

— Так.

— А як думаєш, боярине, чи справедливий може несправедливо кривдити своїх

підвладних?

Боярин мовчав.

— Чи може він несправедливими поступками насадити в їх серцях справедливість і, кривдячи їх, з'єднати для себе їх любов і повагу?

Боярин мовчав, граючись вістрям свойого топора.

— Гляди ж, боярине,— закінчив Захар.— Уста твої мовчать, але сумління твоє каже, що се не може бути. А прецінь же твій справедливий князь зробив се з нами, з нами, котрих він не бачив і не знає, котрих добром і щастям він не турбується, котрі йому не вчинили нічого злого, але, навпаки, щороку складають йому богату данину. Як він міг се зробити, боярине?

Тугар Вовк блиснув гнівно очима на Захара і сказав:

— Плетеш дурниці, старий. Князь нікого не може скривдити!

— А прецінь нас скривдив, отою самою грамотою, котрою ти так хвалишся! Бо

зважай лишень: чи не скривдив би я тебе, якби без твоєї волі зняв із тебе отой

блискучий панцир і дав його мойому синові? А таке саме діло зробив твій князь із нами.

Що для тебе панцир, то для нас земля й ліс. Від віків ми вживали їх і берегли, як ока в голові,— а тут нараз приходиш ти в імені свого князя і кажеш: "Се моє! Мій князь дав мені се в надгороду за мої великі заслуги!" І проганяєш наших пастухів, убиваєш нашого лісничого на нашій власній землі! Скажи ж, чи можемо ми уважати твого князя справедливим чоловіком?

— Ти помилився, старче! — сказав Тугар Вовк.— Усі ми — власність князя, зі всім, що маємо, з худобою й землею. Князь один вільний, а ми його невільники. Його ласка — то наша воля. Він може зробити з нами, що хоче.

Мов удар обуха в тім'я, так оглушили ті слова Захара Беркута. Він похилив свою

сиву голову додолу і довгу хвилю мовчав, не знаючи, що й казати. Мертвецьки понуро мовчала й уся громада. Вкінці Захар устав. Лице його ясніло. Він підніс руки догори, до сонця.

— Сонце преясне! — сказав він.— Ти, благотворне, вольне світило, не слухай тих огидних слів, які осмілився сей чоловік сказати перед твоїм лицем! Не слухай їх, забудь, що вони сказані були на нашій, досі й помислом таким не оскверненій землі! І не карай нас за них! Бо безкарно ти не пропустиш їх, то знаю. І коли там, у тім Галичі, довкола князя наплодилось богато таких людей, то ти зітри їх із лиця землі, але за кару не погуби разом із ними всього нашого народа!

І по тім Захар успокоївся, сів і знову звернувся до боярина.

— Ми чули, боярине, твое переконання,— сказав він.— Не повторяй його другий

раз перед нами, нехай воно при тобі лишається. Послухай же тепер, яка наша думка про твого князя. Послухай і не прогнівайся! Сам бачиш і знаєш, що вітця й опікуна ми в нім бачити не можемо. Отець знає свою дитину, її потреби й бажання, а він не знає нас і не хоче знати. Опікун береже свого підручного від ворога і від усякої шкоди,— князь не береже нас ні від сльоти, ні від тучі, ні від граду, ні від медведя,— а се наші найгірші вороги. Він, щоправда, голосить, що береже нас від нападів угорських вояків.

Але як береже нас? Насилаючи на нас іще гірших ворогів, ніж угри — своїх неситих бояр з їх дружинами. Угри нападуть, заберуть, що можна, і підуть; боярин як нападе, то вже й осяде і не вдоволиться ніякими добичами, а рад би нас усіх навіки поробити рабами. Не вітцем і опікуном ми вважаємо твого князя, але карою божою, зісланою на нас за гріхи наші, від якої мусимо відкупуватися щорічними данинами. Чим менше ми про нього знаємо, а він про нас, тим ліпше для нас. І коби вся наша Русь могла позбутися сьогодні його з усіма його ватагами, то, певно, була би ще щаслива і велика!

З дивним чуттям у серці слухав Тугар Вовк тих гарячих слів старого бесідника. Хоч

вихований при княжім дворі і зіпсований гниллю та підлотою, він усе-таки був рицар, вояк, чоловік і мусив відчути серцем хоч крихту того чуття, яке так сильно порушувало серце Захара Беркута. А притім же він далеко не по щирій совісті виповідав уперед свої слова про необмежену власть князя; його душа й сама не раз бунтувалися проти тої власті, а тут він тільки хотів заслонити показом на княжу власть свої власні забаги такої ж власті. Не диво, що слова Захара Беркута запали йому глибше в душу, ніж він сам того бажав. Він перший раз зі щирим подивом глянув на нього, але заразом і жаль йому зробилося того велетня, якого упадок, по його думці, був близький і неминучий.

…

Ти, старче, не знаєш усього того, і тобі здається, що давні часи ще тривають.

— І тут ти помилився, боярине,— сказав Захар Беркут.— Не подоба старому

вдаватися в молоді мрії, а на сучасність жмурити очі. Але ж тричі не подоба йому

помітуватися добрим для того, що воно старе, а хапати за лихе для того, що воно нове.

Се звичай молодиків, і то зле вихованих молодиків. Ти закидаєш мені, що я не знаю того, що діється довкола нас. А тимчасом не знати ще, хто з нас двох більше і докладніше се знає. Ти натякнув мені на страшного ворога, що грозить нам зі сходу сонця, і висловив думку, що наближення того ворога вимагає згромадження всеї народної сили в одних руках. Тепер я скажу тобі, що я знаю про того ворога. Правда, боярине, до тебе вчора прибіг княжий післанець, який оповістив тебе про новий напад страшних монголів на нашу країну, про те, що вони по довгім опорі заняли Київ і зруйнували його дотла і тепер величезною хмарою тягнуть на наші червоноруські землі. Ми, боярине, знали се ще перед тижнем і знали про княжого післанця, виправленого в отсі сторони, та про його вісти. Княжий післанець прибув пізненько — наші післанці далеко скоріше ходять. Монголи давно вже заповенили нашу Червону Русь, понищили богато городів і сіл і розділилися на дві ріки. Одна пішла на захід, мабуть, під Судомир, у польську країну, а друга йде горі долиною Стрия в наші сторони.

Правда, боярине, що ти ще не знав сього?

Тугар Вовк з подивом, майже зо страхом, глядів на старого Захара.

— А відки ти се знаєш, старче? — запитав він.

— Я й се скажу тобі, щоб ти знав, яка сила в громадах і в їх вольнім союзі. Зі всіми підгірськими громадами ми стоїмо в зв'язку: вони обов'язані нам, а ми їм доносити якнайшвидше всякі вісти, важні для громадського життя. Підгірські ж громади стоять у зв'язках з дальшими, покутськими та подільськими, тож про все, сяк чи так важне для нас, що діється на нашій Червоній Русі, йде блискавкою вість від громади до громади.

— Що вам з вістей, коли помогти собі не можете! — згірдно буркнув боярин.

— Правду сказав ти, боярине,— сумно відповів Захар.— Подільські та покутські

громади не можуть допомогти собі, бо вони обдерті та обезсилені князями та боярами, які не позволяють їм мати своє оружжя, ані вправлятися в робленню ним. От і бачиш, боярине, що се значить: єдинити силу народа в одних руках! Щоби з'єдинити в одних руках силу народа, треба ослабити силу народа. Щоб одному надати велику власть над народом, треба кожній громаді відібрати її свободу, треба розбити громадські зв'язки, обезоружити громадські руки. А тоді всяким монголам одверта дорога в нашу країну.

Бо поглянь тепер на нашу Русь! Твій владник, твій могучий князь Данило пропав десь безвісти. Замість обернутися до свого народа, віддати йому його свободу і зробити з нього живу, непоборну запору проти монгольського наїзду, він, поки монголи руйнують його край, побіг до угорського короля, у нього благаючи помочі. Але угри не поквапні помагати нам хоч і їм самим грозить та сама навала. Тепер твій Данило щез десь, і, хто знає, може, незадовго його побачите в таборі монгольського хана яко його вірного підданця, щоб ціною неволі й пониження перед сильнішим купити собі власть над слабшими.

Боярин слухав того оповідання, і вже голова його почала укладати плани: що діяти? як використати таку пору?

— Так, кажеш, монголи грозять нападом і отсим горам?

Захар якось значучо всміхнувся на те запитання.

— Грозять, боярине.

— І що ж ви думаєте робити? Піддаватися чи боронитися?

— Піддаватися їм не можна, бо всіх, хто їм піддається, женуть вони на службу, і то в

перші ряди, в найтяжчі бої.

— Значить, ви хочете боронитись?

— Що сила наша, спробуємо зробити.

— Коли так, то прийміть мене за свого воєводу. Я вас поведу до бою проти

монголів!

— Постій, боярине, ми ще не дійшли до вибору воєводи. Ти ще не витолкувався зі своїх поступків у нашій громаді. Твою щиру волю до служби громаді ми приймемо, але батьки наші казали нам, що до чистого діла треба й чистих рук. А чи будуть твої руки чисті до такого діла, боярине?

Тугар Вовк змішався троха таким наглим зворотом, а далі сказав:

— Старче, громадо,— покиньмо давні угрози! Ворог зближається, з'єднаймо свої

сили проти нього! Доправдуючись своєї урази, ви можете лише пошкодити ділу, а хісна ніякого собі не добудете.

— Ні, боярине, не говори сього! Не своєї урази ми доправдуємось, але самої правди.

Неправдою прийшов ти до нас, боярине, не по правді поступав з нами,— і як же ми можемо повірити тобі начальство над собою в війні з монголами?

— Старче, ти, бачу, завзявся роздратувати мене?

— Боярине, уважай, що тут суд громадський, а не забава! Скажи мені: осідаючи на тухольській землі, чи хотів ти бути членом громади, чи ні?

— Я присланий сюди князем як воєвода.

— Ми сказали тобі, що не признаємо права твого над нами, а особливо права на

нашу землю. Не тикай, боярине, наших земель і наших людей, а тоді, може, ми

приймемо тебе до своєї громади як рівного між рівних.

— От як! — скрикнув гнівно Тугар Вовк.— Отака ваша справедливість! То я мав би нехтувати княжу ласку, а допрошуватися ласки від смердів?

— Що ж, боярине, інакше ти не можеш бути нашим громадянином, а неналежного до громади громада й терпіти у себе не схоче!

— Не схоче терпіти? — насмішливо скрикнув Тугар Вовк.

— Батьки наші казали нам: шкідного і непотрібного члена громади, розбійника,

конокрада або постороннього, що без волі громади забирав би громадські землі, з

родиною такого прогнати з границь громадських, а дім його розвалити і зрівняти з землею…

— Ха, ха, ха! — зареготався силуваним сміхом боярин.— То ви сміли б мене,

княжого боярина, наділеного княжою ласкою за мої заслуги, рівняти з розбійниками і конокрадами?

— Що ж, боярине,— а скажи сам по совісти, чи ліпше ти поступаєш з нами, як

розбійник? Адже ж землю нашу забираєш — наше найбільше і єдине добро. Людей наших гониш і вбиваєш на смерть, худобу нашу стріляєш! Чи так роблять чесні громадяни?

— Старче, покинь таку мову, я її не можу слухати, вона нарушує мою честь.

— Постій, боярине, я ще не скінчив,— сказав спокійно Захар Беркут.— Отсе ти

згадав про свою честь і раз у раз говориш про свої великі заслуги. Будь ласкав, скажи нам, які се твої заслуги, щоб і ми могли вшанувати їх!

— У двадцятьох битвах я проливав свою кров!

— Кров свою проливати, боярине, се ще не заслуга. І розбійник не раз проливає

свою кров, а його ж за те вішають. Скажи нам, проти кого і за ким ти воював?

— Проти князя київського, проти князів волинських і польських, і мазовецьких...

— Досить, боярине! Ті війни — се ганьба, не заслуга, і для тебе, і для князів. Се

чисто розбійницькі війни.

— Я воював і проти монголів над Калкою.

— І як же ти воював проти них?

— Як то як? Так, як повинен був воювати, не вступаючись із місця, поки, ранений, не дістався до неволі.

— Отсе ти добре сказав,— не знаємо тілько, чи се правда.

— Як не знаєте, то й не мішайтеся в те, чого не знаєте.

— Постій, боярине, не насміхайся над нашим незнанням. Постараємось

переконатися.

І за тим словом Захар устав і, звертаючися до громади, сказав:

— Чесна громадо, ви чули признання боярина Тугар Вовка?

— Чули.

— Чи може хто свідчить за ним або против нього?

— Я можу! — озвався голос із народа. Мов стрілою поражений, стрепенувся боярин на той голос і перший раз уважно, з якоюсь тривогою поглянув на громаду.

— Хто може свідчити, нехай вийде перед громаду і свідчить,— сказав Захар…"

Что говорят нам рейтинги? Похоже, следующий Президент Украины уже определился.

  

Недавно были опубликованы результаты социологических опросов по грядущим выборам (мы будем здесь говорить только о президентских).

 Меня эти результаты несколько насторожили, так как субъективно трудно понять, откуда такие показатели у Тимошенко и Зеленского. Нет, истоки и причины разочарования властью ясны, но я предполагал больше способностей к критическому мышлению у своих сограждан. Короче, мне показалось, что эти рейтинги несколько дутые, все знают, что соцопросы нередко заказывают не с тем, чтобы получить картину реального положения дел, а чтобы смоделировать её. Я стал думать, не тот ли это случай. Скажу сразу – нет, слишком много агентств проводило опросы и слишком схожи результаты. Более того, заказной социологией грешат ближе к дате голосования в борьбе за проценты неопределившихся. Так что на заговор это не похоже.

Я понял, что стал заложником того, что ни в моем окружении, ни в моей ленте почти не присутствует людей, планирующих голосовать за Тимошенко или Зеленского. Но мое окружение - ещё не объективная социологичекая реальность как и показали эти опросы. Скажу сразу, стараюсь избегать крайних аффективных реакций и оценок, и не являюсь ни экзальтированным сторонником, ни противником ни одного из кандидатов. Эмоции здесь не помогают. Я стараюсь оценивать их эффективность с точки зрения оптимального выбора среди множества доступных альтернатив, используя разные критерии., в т.ч. и субъективные, потому что от личного жизненного опыта и основанного на нем здравого смысла не уйдешь, да и не надо.

Откровенно говоря, камбэк «женщины с косой» меня впечатлил. После Майдана  мало кто верил в её радужные политические перспективы, казалось, что она вчерашний день. Как оказалось, совсем нет. Теперь к социологии.

Чтобы не томить тех, кто не любит много читать, сразу напишу суть: можно с очень высокой степенью уверенности утверждать, что следующим Президентом у нас будет женщина. И дело не в сенсационных новостях о смене пола.

Если, конечно, не произойдет нечто настолько экстраординарное, что вероятностью этого можно пренебречь: например за неделю до выборов выяснится, что настоящая Тимошенко сидит в Качановской колонии, а баллотируется андроид с её внешностью, который управляется электронной почтой Суркова или же Порошенко лично возглавит поход на Крым и освободит его, поразив Аксенова в персональном сражении, а после триумфально вернется в Киев с его головой, насаженной на копье (Петр Алексеевич, можете не благодарить за идеи)). Тогда да, всю эту социологию можно выбросить в корзину. В обратном случае, её надо смотреть очень внимательно.

Есть ещё несколько более вероятный сценарий, что Петр Алексеевич сделает Игорю Валериевичу предложение, от которого тот не сможет отказаться, после чего «слуга народа» сольется, но мне даже сложно представить, что бы это такое могло быть и зачем это последнему, когда желаемый результат почти в кармане. Но это мне – а у богатых свои причуды.

 И хотя в 2010 году я за эту женщину уже голосовал, её победа меня, откровенно говоря, несколько пугает. Тогда был совсем другой выбор, и я четко осознавал какой. До такой степени, что после выигрыша Януковича  всерьез планировал эмиграцию и только женитьба не позволила этому плану реализоваться, по некоторым причинам. Остается надеяться, что оголтелый популизм после прихода к власти сменится гораздо более конструктивным подходом.

Теперь возьмем два самых значительных опроса.

Первый - усредненный, по итогам работы группы «Социальный мониторинг», Украинского института соц. исследований им. Яременко, Киевского международного инст-та социологии (КМИС) и социальной группы «Рейтинг».

Он дает такой расклад (в колонке среди тех, кто планирует голосовать):

1.Тимошенко: 15,3%    2.Зеленский: 8,7%     3.Порошенко: 8,0%      4. Гриценко: 8,0%         5.Бойко: 7,9%   6.Ляшко: 6,5%   7. Вакарчук: 5,6%   8.Рабинович: 4,0% 9.Садовой: 2,8%     …

Не определились: 16,7% ,  однозначно определились с выбором: 75% , Не будут голосовать или склонны к этому: 19,5%.

Опрошено 13 684 чел. За период: 28 сентября – 16 октября. Погрешность: 0,85%.

Второй опрос, проведенный Социологическим центром им. М.Драгоманова, выдал такие результаты:

1.Тимошенко: 15,1%   2.Порошенко: 11,4%   3.Зеленский: 10%   4.Гриценко: 7,2%   5.Бойко: 6,6%   6.Ляшко: 5,4%   7. Вакарчук: 5,1%   8.Мураев:3,7%  9.Рабинович: 2,7% 10.Шевченко2.6%  11.Садовой: 2,3%   …

Не определились: 19,2% .

Опрошено 1800 респондентов за период с 27 октября по 4 ноября. Погрешность не более 2,3%.

По поводу прогнозируемой явки на выборы расхождения очень большие: от 50 до 75 % избирателей. С учетом предыдущих активностей и усредненного показателя, можно предположить, что ожидаемая явка составляет около  60-65%.

Теперь о том, какую ещё полезную информацию можно извлечь из этих цифр.

Мои выкладки будут носить исключительно описательный характер, чтобы не отпугивать читателя.

Так почему я пришел к вышеуказанному выводу?

Первое. Тимошенко в этих опросах находится в самой выгодной позиции, потому что фактически активная стадия её предвыборной кампании началась с презентации «Нового курса Украины» в июне сего года (полуголого мужика до сих пор не можете развидеть? - отож). Даже раньше, с бигбордов, рекламирующих эту самую презентацию. Такой себе нехитрый трюк, чтобы начать кампанию пораньше, вполне в стиле ЮВТ.

Все остальные кандидаты только начали разогреваться. Это значит, что когда предвыборная гонка будет в разгаре, её рейтинг вполне могут «понадкусывать» конкуренты, Гриценко и Ляшко в первую очередь. А если из коробочки выскочит ещё и Вакарчук!.. Правда, я не понимаю, зачем ему это надо. Шансов победить нет, а выступать в роли спойлера - как сказал в свое время сам Порошенко, то есть Атос: «Для графа де Ла Фер это слишком мало… » ну, вы помните. Тем более, не видно, чтобы он был хоть как-то склонен играть на поле Президента.

 С другой стороны,  движение Юлии Владимировны к такой «омрияний» булаве набрало такую инерцию, что её, похоже, не остановить. А ресурсной поддержки вполне хватает, один Коломойский чего стоит.

Дальше. Зеленский. Постепенно он становится решающим фактором в этой кампанни. Его задача аккумулировать тех, кто не спешит голосовать за Тимошенко, с тем, чтобы эти голоса не отошли другим кандидатам. И этот фактор станет решающим во втором туре. Львиная доля его голосов уйдет ЮВТ, даже без соответствующих заявлений о поддержке, а они будут, тем более, у комика есть возможность обыграть все так, чтобы это не выглядело слишком топорно и навязчиво.

Вариант с выборами в один тур настолько маловероятен, что мы его рассматривать не будем.

Все-таки Игорь Валериевич мастер раскладывать свои яйца по разным корзинам, тут уж «респект и уважуха», без вопросов))

Дальше, ещё ключевой момент. У рейтинга Порошенко очень небольшой потенциал роста. Т.е. абсолютное большинство тех, кто скорее положительно  оценивает его шаги и усилия на посту Президента давно оформилось. Факторы армии, веры и языка, которые эксплуатируют президентские бигборды, уже сыграли свою роль. Да, под воздействием грамотной кампании его рейтинг будет расти, но для этого роста осталось не так много места.

Ситуацию для действующего Президента может подправить только наличие какого-то убийственного компромата на главную конкурентку, но далеко не факт, что это поможет значительно. Политическая карьера ЮВТ настолько бурная, что ей уже мало какой компромат страшен. У Петра Алексеевича ещё есть в рукаве Инна Богословская, но из пиковой дамы образца 2009 года она сегодня не тянет больше, чем на шестерку. Так что козырь хиленький, хоть Инна Германовна, безусловно, дипломированный специалист по Тимошенко и вполне может несколько потрепать той, как нервы, так и рейтинг. Опять же, ничего существенного, и снова не факт, что она захочет этим заниматься.

 Электорат других кандидатов вряд ли может сравниться в своей однонаправленности с таковым Зеленского. То есть во втором туре они либо не придут на участки, либо их голоса распределятся более-менее равномерно между главными оппонентами.  У Порошенко остается ещё Ляшко, но суть в том, что его проценты существенно ниже, чем у Зеленского и, опять же, его избиратель не настолько заточен под Порошенко в качестве второго выбора, как у Зеленского под Тимошенко.

Конечно, главная битва развернется уже после новогодних праздников, но локальные сражения на правом фланге за неопределившихся начались уже сейчас.

Надо сказать, эта партия разыграна практически с элегантностью шахматной. У Петра Алексеевича почти не осталось ходов, которые могут переломить ситуацию в его пользу. Это не бокс, где все может решить один удар, да и то не всегда.

Причем, мы же понимаем, что Юлия Владимировна тоже не будет сидеть сложа руки. И если она договорится с лидерами НФ о ситуативном союзе (причем тем даже не надо открыто играть в её пользу, достаточно поработать спойлерами на усиление негатива к власти -  с их рейтингами терять нечего, зато позже можно получить желанные портфели, которые при других раскладах им не светят). А если судить по последним новостям, уже  договорилась.

Вывод. На этих выборах очень важную роль будет играть явка, особенно во втором туре. И это единственный фактор, который оставляет Порошенку хоть какой-то шанс на успех: если некоторые симпатики Тимошенко, увидев, например, весьма утешительные для себя результаты первого тура,  рано успокоятся и решат что уже все решено и второй тур можно проигнорировать, при этом и сторонники Зеленского в своем большинстве проигнорируют его тоже, а действующему Президенту наоборот удастся  мобилизировать весь свой электорат – это его единственный шанс на победу. Согласитесь, очень небольшой.

Я намеренно не буду обсуждать здесь какие-то крайние меры – как то варианты с переносом даты выборов, которыми на упреждение нас начали пугать уже, т.к. пока для таких заявлений нет оснований и они больше похоже на технологию.

Второе – эти выборы было бы правильно называть  антивыборами, т.е. битвой антирейтингов. В них в итоге победит тот, у кого антирейтинг меньше. А в этом отношении антирейтинг Тимошенко демонстрирует те же качества, что и рейтинг Порошенко – у него гораздо меньше потенциал роста. Кому ЮВТ крайне антипатична, определился со своим отношением давно. А вот её поклонников, похоже, ничем не прошибёшь, они вообще не восприимчивы ни к какой критике своей королевы, я несколько таких специально держу у себя в ленте ФБ.

 К тому же, оппозиция в этом отношении изначально находится в более выгодных условиях, чем власть. Всегда проще сидеть в засаде и критиковать оппонентов, зарабатывая очки на популизме, чем что-то делать, а особенно в наших непростых условиях. Поэтому, когда дело доходит до сравнения антирейтингов, критикам власти всегда намного проще.

Здесь достаточно элементарной арифметики и не надо вдаваться в факторный анализ чтобы прийти к выводу: я бы оценил вероятность победы Тимошенко в выборах очень высоко -  процентов в 80-85. Поэтому, кто это не приемлет этот результат категорически, на всякий случай соберите чемодан.

Бонус. Знаю, это неблагодарное занятие, да я и не обязан этого делать, но мне кажется было бы справедливым с моей стороны дать какую-то численную оценку предстоящих результатов. Так вот, результат второго тура я предполагаю таким: Тимошенко: приблизительно 55% vs Порошенко: приблизительно 35% (я думаю, с учетом всего, что говорилось здесь об антирейтингах и тотального запроса на новые лица в политике, будет высокий процент не поддержавших ни одного кандидата: до 10-15%).